Пам'ять мого роду

Кожен людський рід живе, росте та розвивається. Генетичне коріння, як у дерева, живиться соками національного ґрунту. Адже з  відмиранням навіть невеликої його частини може загинути все дерево Роду.

Саме тому я звернулася до подій минулого століття, які змінили долі тисяч українських родин. Мені важливо було зберегти пам’ять про людей, які зазнали переслідувань, але не зреклися своїх переконань, чинили опір польській репресивній політиці, більшовицькому та нацистському режимам. То кому ж відновлювати історичну правду, як не нам, нащадкам?

Праця «Пам’ять мого роду» постала з бажання осмислити пережите предками й зрозуміти, хто я і звідки походжу. Досліджуючи свій родовід, я дізналася, що мої діти — восьме покоління родинної лінії, що бере початок  від  Григорія Жука. Він прийшов із Великої України й оселився на родючій дрогобицькій землі. На вулиці Сніжній, нині Петра Сагайдачного, заснував родинне обійстя, де я мешкаю й досі.

Через долі близьких мені людей я намагалася показати тогочасну Галичину — переслідування українців польською владою, репресії НКВС, поневіряння у сталінських таборах. Розповідаю і про вишитий рушник, що поєднав людей із Наддніпрянщини та Наддністрянщини. Ця історія показує, як багато важить для людини пам’ять про її власне походження.

Окреме місце у творі посідає Церква, яка вистояла в часи переслідувань. Особливою є  постать  священника Чину святого Василія Великого, який провів у Сибіру 31 рік через своє священниче служіння. У нашій домівці він свого часу переховувався від НКВС і став для родини прикладом мужності й відданості своєму покликанню.

Не оминула увагою і дрогобицьке товариство «Боян» та його солістку, мою родичку Магдалину Созанську. У пам’яті зберігся її образ із довгою косою, що сягала долівки. Вона була вчителькою й працювала в тому самому приміщенні, де сьогодні навчаю дітей я.

До вивчення родинного минулого долучився і мій син Маркіян Мирончук. Він узяв участь в обласному конкурсі «Знай і вивчай свій родовід» у номінації «Мій рід на тлі історичних подій». Під керівництвом учительки української мови та літератури Світлани Фаринович і за моєї підтримки дослідив історію нашого роду. 19 грудня 2023 року його робота здобула І місце.

Нехай цей твір стане даниною пам’яті жертвам сталінського режиму та всім, хто зберіг віру в Україну й своєю працею, стійкістю та боротьбою наближав її незалежність.